Kievtown.net

Туристичний портал для тих, хто мандрує до Києва


     

ВУЛИЦІ КИЄВА:

Андріївський узвіз

Володимирська

Хрещатик

Шовковична

 

Володимирська

 

Золоті ворота
Софійський собор
Пам'ятник Б. Хмельницькому

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Володимирська вулиця проходить по Шевченківському району Києва. Вона тягнеться в напрямку з північного сходу на південний захід, і проходить від Андріївського узвозу та Десятинної вулиці до Короленківської вулиці. Загальна протяжність Володимирської вулиці становить 2,9 кілометрів.

Ця вулиця існувала в Києві ще з часів Київської Русі, тільки назви у неї були різними: Андріївська, Софійська, Золота, Університетська (до 30-х років 19 століття), і довжина була дещо іншою.

Швидше за все, відрізок вулиці Володимирській від Бабиного Торжка (Десятинної церкви) до Софійських воріт існував уже у 10 столітті, а після того, як був побудований Софійський собор та Золоті ворота, вулиця отримала продовження до західного кордону Києва, котрим були Золоті ворота. Вона проходила через найстаріші частини міста і була головною магістраллю стародавнього Києва.

Сьогодні прогулянка по вулиці Володимирській дозволить побачити безліч визначних місць Києва. Крім того, на цій вулиці розташовано багато кафе, ресторанів, та й сама по собі вона дуже мальовнича.

Вулиця Володимирська була однією з перших в Києві. Але в ті давні часи вона мала дещо іншу траєкторію. Вулиця виглядала, як послідовність площ, що тягнуться одна за одною, а площі оточували дерев'яні споруди, що часто змінювалися через пожежі.

Після захоплення Києва татаро-монголами вулиця стала занепадати. А після того, як кримський хан Менглі-Гірей пройшов по місту у 1485 році, ця місцевість обезлюділа. Центр київського життя перемістився на Поділ. Софійський собор у той час стояв, позбавлений куполів та покрівлі, лише стіни його нагадували про колишню велич храму.

Рельєф місцевості поступово змінювався, з'явилися яри та наносні пагорби. До самої середини 19 століття від місця, де стоїть Софійський собор, не можна було розгледіти купола Михайлівського Золотоверхого собору - такі зарості вкривали пагорби, що розділяли ці храми.

Завдяки подвижництву святителя Петра Могили у 1630-х роках почалося відновлення Софіївського собору у Києві. А потім навколо нього з'явився монастир, куди переїхала Київська Митрополія. Територія нинішньої Софійській площі та частина вулиці Володимирській увійшли до складу утвораної Старокиївської фортеці.

Старокиївська фортеця могла по праву зайняти місце в ряду найкращих російських фортець того часу. Високі кріпосні вали захищали потужні стіни, складені з колод, а військо день і ніч було на сторожі неприступного бастіону.

Неподалік від руїн Десятинної церкви розташовувалися палати київських воєвод, наказовома палата, рушнична комору, продовольчі та лікарські комори. Тоді на кордоні адміністративного центру Києва з'явилося прекрасне творіння архітектора Растрелі - Андріївська церква. Поруч із Софійським собором був виритий громадський колодязь досить значних розмірів, а поряд з колодязем з'явилося безліч питних закладів - шинків.

На місці нинішньої Великій Житомирській вулиці, у районі напівзруйнованих Золотих воріт тягнулися слободи, в яких селилися іноземця офіцери, що перебували на військовій службі в Росії. Досить багато серед них було німецьких військових, тому й будиночки виглядали як в якому-небудь німецькому містечку. Про ту пору нагадують назви деяких вулиць, наприклад: Стрілецька, Рейтарська (так називали німецьких офіцерів).

Але наприкінці 17 століття центр міста став зміщуватися. Гарнізон переселився на Печерськ. Колись потужні вали та стіни Старокиївської фортеці почали руйнуватися, а навколо почали з'являтися невеликі садиби з садками та городами, з вузькими звивистими вуличками, пірамідальними тополями та мальовничими тинами.

У кінці 18-го століття знову починається забудова вулиці Володимирської аж до Золотих воріт. Після того, як укріплювальні вали часів Київської Русі були остаточно зриті, знесли також частину укріплень Старокиївської фортеці, після чого було прокладено нове русло вулиці Володимирської.

У 30-ті роки 19 століття остаточно знесли залишки Старокиївських валів, а сам Київ розширили. Почала активно забудовуватися територія за межами Золотих воріт, і саме тоді з'явилися такі відомі вулиці як вулиця Богдана Хмельницького, бульвар Тараса Шевченко, Прорізна та інші.

Ініціатором такого оновлення був імператор Микола I, який дуже любив Київ і навіть виношував ідею про переміщення столиці в це древнє місто. Цей проект здійснено не було, але завдяки государевої волі у Верхньому місті на місці колишньої Старокиївської фортеці з'явилися будівельні бригади, які зносили старі паркани, вирівнювали залишки валів та прокладали лінію нового проспекту - вулиці Володимирської. Вулицю Володимирську тоді продовжили в напрямку річки Либідь.

У 1837 році на пустирі, що розлігся позаду Золотих воріт урочисто заклали будівлю Київського Університету імені святого Володимира. Це була одна з найзнаменніших подій в Києві. Для викладання запросили професорів з Москви, Санкт-Петербурга, Європи. Студенти будь-якого соціального стану користувалися повагою та шаною.

Автором проекту став архітектор Беретті. Будівлю пофарбували в кольори стрічки ордена святого Володимира - червоні стіни та чорні карнизи й ліхтарі. Пізніше виникла легенда, що червоний колір будівлі пов'язаний зі студентськими бунтами, але насправді витоки такого незвичайного кольору ніяк не пов'язані з цими подіями. Довгий час навколо будівлі університету забудова була майже відсутня, що дозволяло йому виглядати пишним заміським палацем.

Зараз Київський Університет носить назву Тараса Шевченко. А у 1840-годах Шевченко служив тут штатним художником археологічних досліджень. На тому місці, де зараз в парку височіє пам'ятник Кобзареві, колись стояв пам'ятник імператору Миколі I.

На збереженому малюнку Зололих воріт, виконаному Тарасом Шевченко, можна побачити, якою пустельною була ця місцевість. На нинішній центральній вулиці Володимирській тоді кияни ще випасали телят та свиней, бігали босоногі дітлахи, влаштовувалися галасливі пікніки. Преса того часу писала про шкоду, яку наносять «золотоворітський корови», а також про поросят, які обгризли дерева, висаджені біля Оперного театру. Лише у 1870-х роках вулицю Володимирську забудували кам'яними будинками, частина яких збереглася і до нашого часу.

У 1888 році на Софійській площі, через яку проходить вулиця Володимирська, був відкритий один із перших пам'ятників Києва - пам'ятник Богдану Хмельницькому. Правда, з моменту створення до моменту установки пройшло більше п'яти років, але про це докладніше можна дізнатися в розповіді про сам пам'ятник.

У різні роки на вулиці Володимирській жили видатні особистості, чиї імена сьогодні широко відомі. У 1905 роки в будинку поруч із Золотими воротами розташовувався Київський Український клуб, в який входили Микола Лисенко, Сергій Єфремов, Олена Пчілка, Олександр Олесь і багато інших видатних діячів української культури. Також неподалік від Золотих воріт знаходиться будинок, в якому народився та провів дитячі роки Олександр Вертинський. На Володимирській у нинішньому Будинку вчителя після революції 1917 року розміщувалася Центральна Рада.

У будинку на розі Володимирської та Великої Житомирської жив професор Адріан Плахов, який запросив до Києва Михайла Нестерова, Віктора Васнецова, Михайла Врубеля, які також оселилися на Володимирській на час совій роботи в Києві. У будівлі готелю Санкт-Петербург проживав якийсь час Ярослав Гашек. Саме тут він почав писати Пригоди бравого солдата Швейка.

Докладніше про цікаві об'єкти на Вулиці Володимирській

Золоті ворота

Михайлівський собор

Пам'ятник Богдану Хмельницкому

Пам'ятник Тарасу Шевченку

Пам'ятник коту Пантелеймону

Софійский собор